Особливості породи
- Не всі ксоло голі. У породі існують два різновиди — безшерстий і вкритий шерстю. Ген безшерстості домінантний, але в одному приплоді можуть народжуватися і голі, і шерстисті цуценята; FCI визнає обидва різновиди.
- Три різні розміри. Стандарт розрізняє мініатюрних, середніх і стандартних ксоло — фактично від невеликого компаньйона до досить великого сторожового собаки.
- Зуби й шерсть пов’язані. У безшерстих ксоло часто бракує частини зубів — це наслідок того самого генетичного механізму, який спричиняє безшерстість; стандарт FCI це допускає.
- Гарячі на дотик. Через відсутність шерсті тепло тіла відчувається безпосередньо через шкіру — звідси давні уявлення про «лікувальні» властивості ксоло. Температура тіла в них така сама, як у всіх собак.
Як виглядають
Міцні собаки з довгими ногами, великими стоячими вухами, клиноподібною головою та довгим хвостом. Голий різновид має гладку шкіру, іноді з невеликою кількістю шерсті на голові, лапах і кінчику хвоста; вкритий шерстю — коротку гладку шерсть.
Зріст за стандартом
мініатюрні 25–35 см середні 36–45 см стандартні 46–60 см
Забарвлення
Для голого різновиду перевага надається однотонному темному: чорному, чорнувато-сірому, сланцевому, темно-сірому, червонуватому, печінковому, бронзовому або світлому; допускаються плями, включно з білими. У шерстистих ксоло — ті самі забарвлення.
Характер
Ксоло стримані й уважні. У сім’ї вони часто дуже контактні: добре зчитують настрій своїх людей і тримаються поруч — не вимагаючи гри чи уваги, але й не втрачаючи Вас із поля зору.
До незнайомців ставляться насторожено, без агресії — швидше витримують дистанцію й спостерігають. Сторожовий інстинкт виражений: ксоло помічають і позначають усе незвичне, хоча гавкають зазвичай небагато.
Вони дуже чутливі до тону й до тиску. Різкість, покарання й підвищений голос переносять погано — не бунтують, а закриваються, і контакт після цього відновлюється довго.
Ксоло активно шукають джерела тепла — батарею, сонце, людину під ковдрою. Це не примха: без шерсті вони втрачають тепло швидше й потребують місця, де можна зігрітися.
що в них аборигенного?
Ксоло сформувалися без цілеспрямованої селекції — стандарт FCI прямо називає їх давніми природними собаками, яких «створила еволюція». Люди не виводили їх під конкретне завдання: собаки жили поряд із людьми Мезоамерики тисячі років.
Це видно й сьогодні: помірність у будові без жодної гіпертрофії, стриманість у поведінці, самостійність і обережність замість беззастережної довіри до людини.
Життя з ксоло
Чи підходять для першого досвіду?
Цілком можуть підійти. Ксоло загалом більш піддатливі до навчання й сильніше орієнтовані на взаємодію з людиною, ніж багато інших аборигенних порід. Складність в іншому — у чутливості: тиск не спрацьовує, потрібне вміння працювати з мотивацією й терпінням.
Квартира чи будинок?
Квартира підходить добре, особливо для мініатюрних і середніх ксоло: вони чистоплотні, без типового собачого запаху й майже не залишають шерсті. Для будинку є суттєве обмеження — ксоло не можуть жити надворі: підшерстку немає, холод вони не витримують.
Рух та розумове навантаження
Активні й рухливі, але не з тих собак, яких потрібно годинами фізично виснажувати. Потрібні регулярні прогулянки з можливістю нюхати, навчання нових навичок і пошукові задачі. Орієнтуйтеся не на годинник, а на собаку.
Прогулянки без повідця
Ксоло менш схильні до самостійних мандрівок, ніж більшість аборигенів, і зазвичай тримаються поблизу своєї людини. Але мисливський інтерес у них є, тож у неогороджених місцях повідець залишається безпечнішим варіантом.
Самостійність удома
Ксоло сильно прив’язуються до людей. Привчати до самотності треба поступово й із раннього віку.
Сім’я та діти
Можуть бути дуже сімейними собаками й формувати близькі стосунки з кількома членами родини. З дітьми важлива обережність із двох боків: ксоло не терплять безцеремонності, а їхня незахищена шкіра значно вразливіша — подряпина чи щипок для них відчутніші, ніж для інших собак.
Шкіра, шерсть і побут
Голі ксоло обгорають — у сонячну погоду потрібен сонцезахисний крем або одяг. Комбінезон із перших заморозків не примха, а необхідність. Купати регулярно, але не надто часто: пересушена шкіра лущиться, після купання зазвичай потрібен зволожувач. У молодих ксоло часто з’являються чорні цятки й прищики, які здебільшого минають з віком. Шерсті в домі фактично немає — ні від голих, ні від шерстистих.
Про гіпоалергенність
Відсутність шерсті не робить собаку безпечним для алергіка: основні алергени містяться в лупі, слині та сечі, а не у волоссі. Багато алергіків справді переносять ксоло краще — але це індивідуально.
Історія породи
Ксоло — одна з найдавніших собак Америки. Назва походить від науатльських слів: Xōlōtl — ім’я бога, пов’язаного з вечірньою зорею і світом мертвих, та itzcuintli — «собака».
За віруваннями науа, ксоло супроводжував душу померлого в підземний світ Міктлан і допомагав перетнути річку на шляху туди. Тому собак часто ховали разом із господарями, а їхні глиняні зображення знаходять у похованнях культури Коліма, тольтеків, сапотеків і ацтеків.
Але ксоло не були лише сакральними тваринами: вони жили поруч із людьми, виконували побутові функції, брали участь у ритуальних церемоніях. Сам стандарт FCI згадує ритуальне споживання їхнього м’яса у доіспанській Мексиці.
До XX століття ксоло збереглися здебільшого у віддалених селах на тихоокеанському узбережжі. У 1950-х Мексиканська кінологічна федерація організувала експедицію на пошуки вцілілих собак — знайшли лише близько десятка. Саме від них походять сучасні ксоло. Породу офіційно зареєстрували в Мексиці 1956 року, FCI визнала її у 1961-му.
Довгий час шерстистих цуценят із приплодів вибраковували. Ситуація змінилася лише у 2010-х, коли FCI визнала шерстисту різновидність повноцінною і такою, що відповідає стандарту.
Порода в культурі
ілюстрація до прикладу
Доколумбове мистецтво
Собаки присутні в численних керамічних фігурках та інших археологічних предметах Мезоамерики. Водночас не кожна відома доколумбова «мексиканська собака» є саме ксоло — в регіоні існували й інші типи собак; виставка INAH Xolos, compañeros de viaje окремо звертала увагу на проблему правильної ідентифікації.
ілюстрація до прикладу
Фріда Кало та Дієго Рівера
Ксоло регулярно з’являлися в їхньому домі, на фотографіях і в мистецтві. Один із собак Кало, Señor Xólotl, присутній у її картині 1949 року The Love Embrace of the Universe, the Earth (Mexico), Myself, Diego, and Señor Xólotl.
ілюстрація до прикладу
«Коко» та емблема FCM
У мультфільмі Pixar 2017 року пес Данте — саме ксоло, і його роль провідника до світу мертвих прямо відсилає до міфології науа. А Мексиканська кінологічна федерація використовує силует ксоло у своєму логотипі з 1940 року.
Стан породи сьогодні
Ксоло пережили майже повне зникнення, але сьогодні популяція підтримується організованим розведенням у Мексиці та за її межами.
Давньої робочої популяції в первісному сенсі фактично немає: сучасних ксоло утримують переважно як компаньйонів, виставкових і сторожових собак, а FCI не передбачає для породи робочих випробувань.
головний виклик
Особливий виклик для збереження породи — генетичне різноманіття. Саме тому стандарт FCI офіційно визнає вкритих шерстю ксоло та дозволяє використовувати відповідних стандарту собак цього різновиду в розведенні з безшерстими.
Водночас парування двох вкритих шерстю ксоло стандарт не дозволяє.